Конфлікт та способи вирішення.

Вправа «Конфлікт – це…»

Мета: з'ясування суті поняття «конфлікт»

Ведучий:  звертається до учасників групи із запитанням «Що таке конфлікт?», Які емоції виникають під час конфлікту?

Усі варіанти відповідей записуються на фліп-чарт. Після цього всі разом з'ясовують позитивну і негативну сторону конфлікту.

Підбиття підсумків.

Ведучий: Ми з вами говорили, що під час виникнення конфліктної ситуації чи конфлікту  людина відчуває негативні емоції  і щоб позбутися їх ми з вами проведемо наступну вправу

Вправа: Закінчити  речення  „Я  ображаюся,  коли...”

Обговорення. Бажаючі зачитують закінчення речення: „Я  ображаюся, коли...”, а ведучий запитує, у кого ще подібні ситуації викликають образу. Підкреслюється, що названі ситуації образливі для більшості, а тому треба пам’ятати: „Якщо ти ображаєш інших сьогодні, до тебе ця образа повернеться завтра”.

Ведучий:Головна умова миру і злагоди в колективі -  вмінні прощати образи та не забувати вибачитись самому. Наступна вправа допоможе вам це зробити.

Вправа «Я тобі вибачаю»

Мета: формування вміння вибачати образи та позбуватися негативних емоцій.

 Учасники стають у коло, по черзі пригадують образи, які колись і хтось завдав. Ведучий вказує на одного учасників групи і дає йому завдання: підійти до будь-яких трьох членів групи і вибачити їм образи, почуті у групі. Не можна, щоб учасник вибачав образи, висловлені тим учасником, до якого він підійшов.

Наступним гравцем стає той, до кого підійшов попередній гравець. Ведучий наголошує, що учасники групи мають запам’ятовувати висловлювані у групі образи і вибачати, не задумуючись, стосуються вони учасників групи чи ні.

Обговорення:

-Що ви відчували, коли виконували цю вправу?

-Що було найважчим?

Ведучий : Ми з вами не раз говорили про те, що всі ми різні  і  зневажати або ображати когось за його відмінності не можна. Я пропоную вам послухати казку про наших знайомих  з лісової школи, яка називається

«ХВОСТИ»

  (Панфілова М.А. Лісова школа.)

У Лісовій школі навчалися різні звірі: Білка, Заєць, Вовчик, Лисичка, Єнот та інші. Вони допомагали одне одному, адже у кожного щось виходило краще, ніж у іншого.

Ведмедик був найсильнішим, тому коли треба було щось підняти й пе­ревернути, на допомогу кликали його. Лисичка краще за всіх розв'язувала логічні задачки і допомагала іншим упоратися з математикою. Білочка дуже гарно витирала дошку, Киця оформляла святкові газети...

Усі були привітні, і хоча незначні суперечки у них виникали, звірі швидко мирилися. Кожен прагнув зрозуміти, прийняти іншого таким, який він є.

На зиму деякі звірі змінили свої шубки. Білочка також змінила і ніяк не могла намилуватися своїм новим вбранням, особливо пухнастим хвос­тиком. Якось на перерві звірі гралися, і Заєць раптом наступив Білочці на хвостика. Пролунав голосний крик, Білочка заплакала, а Зайчик попро­сив у неї пробачення:

—Я ненавмисне, пробач мені, будь ласка...

—Ні, не пробачу! — з образою відповіла Білочка.

—Але чому? — злякався Зайчик.

—Тому що ти зробив це навмисне! Так, так! Ти... заздриш мені, адже у тебе немає такого красивого пухнастого хвостика!

—Це неправда! — закричав Зайчик. — Я не заздрю, і мені дуже подо­бається мій хвостик!

—Але ж у Білочки і в мене хвости кращі, ніж у тебе! Зізнайся в цьому, Зайцю! — втрутилась Лисичка.

—Зайцеві не потрібен довгий хвіст! — намагався переконати Ведмедик.

—А у тебе, Ведмедику, також хвіст не вдався! — в один голос викрик­нули Вовчик та Лисичка...

Почалася справжня суперечка. Усі звірі захищали тільки свої хвости. Вони кричали, намагаючись переконати одне одного. Пролунав дзвоник на урок і до класу зайшов учитель. Придивившись до учнів, він зрозумів, що трапився якийсь конфлікт.

—Я не сидітиму із Зайцем, тому що в нього хвіст маленький! — сказала Білочка.

—І я не сидітиму з Вовчиком, тому що він ображає мій хвостик! — про­мовив Ведмедик.

—То вас посварили хвости? — здивувався їжак.

—Ми не дружимо з безхвостими! — вигукнула Лисичка.

—Он як! Отже, від сьогодні в нашому класі навчаються «хвостаті» й «безхвості»? — спокійно вів далі Учитель. — У такому разі ви неправильно

розділилися.

—      Чому це?! — обурилися звірі.

—      Вам треба було поділитись на великих і маленьких, на хижаків та травоїдних, не забутьте також про колір шкіри, очей та інші відмінності. — Учитель уважно подивився кожному учню в очі. Він побачив там і сором, і образу, і сум. — Чи багато залишиться у вас друзів після такого розподілу? Ви будете самотні.

Усі звірі мовчали. Шкільний день тривав. Були ще уроки, перерви. Але Білочка тепер не гралася із Зайчиком, а Ведмедик не допомагав «хвостатим». Лунали глузування, образливі прізвиська. Додому «хвостаті» та «безхвості» йшли різними дорогами.

Вовчик пішов зі школи останнім. Він повільно йшов, насолоджуючись сонцем, теплим вітерцем, хмаринками...

На півдорозі почув дивний звук, схожий на собачий гавкіт. Звук наближався дуже швидко, і Вовчик побачив розлючених псів. Він мерщій кинувся бігти, собаки швидко наближалися до нього. Ось уже відчувається їхній гарячий подих і чути клацання зубів... Але дім зовсім поруч! Вовчик зробив останній ривок і забіг у свою хатинку.

Він сидів, заплющивши очі, і чув, як від його домівки віддаляються незвані гості. «Невже я живий?! — подумав Вовчик. — Голова, лапи цілі. А хвіст, де ж мій хвіст? Як же я буду безхвостим?!».

Ридаючи, він із жахом уявляв, яку школі з нього насміхатимуться друзі. «Як же бути? З ким мені тепер дружити?! А з ким я сяду за парту?» — із цими думками Вовчик заснув...

Настав ранок. Вовчик повільно наближався до школи.

—      Іди до нас! — покликала свого товариша Лисичка.

Опустивши очі, Вовчик сів до «безхвостих» звірів. У класі запанувала

тиша. «Що це з Вовчиком? Чому він так дивно поводиться? — думали учні. Невже з ним трапилося лихо?».

У цілковитій тиші Вовчик розповів усе, що було вчора, поділився своїми враженнями та думками. Хвостаті й безхвості звірі з жахом уявили ці події, а потім кинулися обнімати свого товариша.

—      Ти живий! Живий! I ти разом із нами! А все інше не має значення!

—      Невже тільки таке лихо може вам довести, що найважливіше у світі? — спитав учнів їжак.

—      Ми хочемо, щоб у нашій школі всі учні знову стали разом гратися, вчитися, допомагаючи одне одному та підтримуючи у важкі хвилини, — відповіла Лисичка, і всі однокласники погодилися з нею.

—      Я вважаю, що ми можемо виконати це бажання!—усміхнувся Учитель та урочисто промовив: — Так тому й бути! Хай буде так!

«Як добре, що всі ми різні, що є чого навчитися одне в одного»,—думали звірі, граючись разом і приймаючи всіх такими, як вони були...

Вправа «Скринька непорозумінь»

Мета: формування навичок успішного розв’язання конфліктів.

Формуються малі групи. Один учасник із кожної команди витягає зі «скриньки непорозумінь» опис певних ситуацій.

Кожна ситуація – це ситуація зародження своєрідного конфлікту. Знайдіть правильний вихід із ситуації, не спровокувавши конфлікт.

1-ша ситуація. Один учень каже іншому: «Я ніколи не сидітиму з тобою за однією партою: розляжешся, як слон, а мені незручно писати!»

Інший відповідає… (допишіть або розкажіть).

Прокоментуйте ситуацію.

2-га ситуація. Іде урок, учні виконують завдання. Раптом один учень починає стукати ручкою по парті. Учитель робить зауваження: «Сергію, не стукай, будь ласка, по парті, виконуй завдання».

Сергій відповідає: «Чому знову я? Знову крайній! Ви що, бачили?!»

-        Яка реакція вчителя на слова Сергія?

-        Як би вчинили ви у цій ситуації?

3-тя ситуація. Мама прийшла з роботи і каже доньці: «Скільки можна говорити?! Прибирай за собою, порозкидала все, неначе смерч пронісся у квартирі! Не дівчина, а нещастя якесь! Кажеш, я їй як об стіну горох!»

 - Яка реакція дівчини?

Як би вчинили ви на місці мами?

4-та ситуація. Учитель перевіряє домашні завдання. Дійшла черга і до Олега. Андрій Іванович, перевіряючи роботу учня, сказав: «Та що ж це таке? Цей нездара знову не зробив, як потрібно, написав у зошиті так, що нічого не розбереш!».

- Яка реакція учня?

- Як би вчинили ви на місці вчителя?

Висновок ведучого: серед звичок, які породжують конфлікти між людьми, особливо поширеними є надмірна емоційність, агресивність, вимогливість, неувага до потреб та інтересів інших, невміння вислухати інших.

Деструктивний спосіб мислення – розв’язання своїх проблем і конфліктів через насильство та агресію. Деструктивно мислити – означає працювати у напрямку самознищення, а не самовдосконалення. Якщо ви прагнете для себе миру, злагоди і любові, то ваш шлях – це свідомий контроль негативних думок і вчинків.

Вправа «Покажи емоцію» (15 хв)

Мета: Мотивування дітей на розуміння своїх та чужих емоцій

Пояснення: Ця вправа-пантоміма

Інструкція: Мені потрібен один доброволець. Зараз так, щоб ніхто не чув, я назву  якусь емоцію (скористайтеся додатком, але не показуйте його учасникам), яку йому потрібно буде зобразити за допомогою пантоміми, тобто без слів, а ви будете глядачами і спробуєте вгадати, що це за емоція. Хто перший вгадає, той буде показувати наступну емоцію. Отже, давайте почнемо.

Рекомендація ведучому: Якщо ви хочете, щоб усі могли взяти участь у цій вправі, зробіть так, щоб кожен зміг показати емоцію (наприклад, роздайте всім картки з різними емоціями або попросіть всіх учасників по черзі показати те, що ви скажете «на вушко» першого). Бажано почати з легких (на зображення) емоцій з додатка - «Щастя», «Печаль», «Злість», «Страх», «Радість», а потім переходити до більш складних.

• Емоційні люди краще розуміють і виявляють емоції, а головне - можуть висловити свою емоцію в той момент, коли її відчувають.

• Раціональні люди легше стримують себе і контролюють свої емоції, вони звикли вирішувати проблему, а не втішати і співчувати. Коли ж вони залишаються одні, і ніхто їх не бачить, при цьому є емоційний подразник (наприклад, фільм чи музика), вони можуть дозволити собі хвилину слабкості.